Роман Яців, "Виховник елітарної форми", "Образотворче мистецтво", №4, 2008
Досягнувши формально-суб’єктивованих рис пластики, з якими легко ідентифікується творче кредо автора, Володимир Одрехівський у своїй практиці скульптора продовжує націлюватися на метафізику внутрішнього руху, очищаючи шлях до прихованих сенсів Життя. Вбачаючи свою мету у «створенні символів явищ, понять, речей, умовно узагальнених „знаків”», сучасний львівський митець за останні три-чотири роки ще більше змістив центр тяжіння свого досвіду зі спостереження за натурою на медитацію, вслухання у відлуння певних значеннєвих сублімацій від реальності. При цьому йому не треба було відмовлятися від питомих властивостей свого характеру чи доходити до самозаперечення. На сьогодні він продовжує працювати як у станковій, так і в монументальній скульптурі, коли специфіка деяких замовлень і вимагає від нього деяких формальних поступок. Тим не менше скульптор дедалі настійніше реалізує право внутрішньо мотивувати форму навіть щодо суспільно об’єктивованих тем. На це вказують деякі пам’ятники, створені ним за останні десять років. Цілісність авторської концепції пластики скріплена тією обставиною, що його твори монументального жанру з однаковою увагою сприйняті як в Україні, так і у Франції, де ще й досі живе пам’ять про іншого українця, видатного скульптора-модерніста Олександра Архипенка.
Творче ім’я Володимира Одрехівського на сьогодні ідентифікується не стільки через Тему, як через Форму. Тема розкривається у певній пластичній версії, яка і є продуктом структурованої чуттєвості скульптора. «Останнім часом я щораз більше схильний до простої, лаконічної мови із використанням мінімальних пластичних засобів, – зауважує він. – Найважливішими формальними чинниками у моїй скульптурі пробую зробити виразний силует, максимально узагальнену форму і простір». На таку методологію митець був націлений уже давніше, натомість саме зараз стильовий вираз отримав найбільш оптимальну структурно-образну злагодженість, зіставившись з індивідуальними психологічними рисами митця.
Зважаючи на таку парадигму образно-пластичного мислення Володимира Одрехівського його творчий досвід 2000-х років позначений внутрішньою динамікою у пошуках формально-пластичних еквівалентів авторських почувань і поетично-філософських рефлексій. Через те найбільш відчутних трансформацій зазнає невидима (метафізична) субстанція, що проявляється у сенсах знайдених, екзистенційно умотивованих або символьно позначених, форм. У межах незначних тематичних відгалужень митець здійснює щораз глибші проникнення в те, що він називає «філософсько-змістовним навантаженням твору і його емоційним забарвленням».
Територія образного мислення Володимира Одрехівського позначена духовно-моральними, інтимними і національно-ангажованими маркерами, спроектованими світовідчуванням і громадянською поставою митця. Такі мотиви, як «Материнство», «Торс» променями пронизують уже третє десятиліття націленої практики скульптора у цій творчій галузі. Разом з тим навколо «базових» алегорично-образних структур розбудувалася велика група модифікованих форм, які стали продуктом свого роду авторських верифікацій класики. Останнє десятиліття виявилось особливо плідним на знахідки таких «сплавів» поетично-філософських сенсів з внутрішньо прочутою пластикою. Алегоричні композиції «Баланс», «Світанок», «Надвечір», «Обійми», «Привітання життя», «Тайна», «Літо», «Торкання неба» та інші стали новими пристанками занурень Володимира Одрехівського у відлуння власної екзистенції.
Рішуче долаючи інформативну чи то статистичну деталізацію прямих натурних вражень, скульптор еволюціонує в аспекті знакової мови пластики. Це дозволяє йому схоплювати у формі найбільш характерні стани, рухи, що символізують масштабні, життєво й духовно обумовлені, явища і поняття. Частина таких алегорій розвинута з класичних тем жіночого торсу або ню, натомість на дальшій стадії зазнає модифікацій у відповідності до вкладеного скульптором змісту. Таким чином народилися твори «Небо», «Наснага», «Світанок», «Надвечір», «Червень», «Баланс», в яких авторові вдалося передати Тему через найтонші вібрації відчуттів. Наявність імпресіоністичного компоненту в таких творах зовсім не розсереджує його уваги над сутністю того чи іншого поетичного/філософського сенсу, який та чи інша алегорія виражає. Володимир Одрехівський слідує самій природі мистецтва метафізичного типу, коли значеннєві параметри твору виробляється в процесі самого творчого акту. Відтак асоційовані з відомими класичними прототипами знакові мотиви набувають суб’єктивованого характеру, закріплюючись у статусі неповторної алегоричної форми.
Таким же чином формуються й більш складні структури образності скульптора. До найбільш значимих знахідок останніх років належить фігура «Лемкиня», що вирізняється високим ступенем синтезування духовних і психологічних рис збірного образу через форму. Композиції «Пава», «Визволення», «Горизонт», «Торкання неба» сформовані за допомогою дещо складніших «інструментів душі» автора, відкриваючи щораз нові грані його образно-асоціативного і пластичного мислення. «Вічна молодість» і «Сім’я», ще інша група творів Володимира Одрехівського, якби перехопила барокову енергетику автора, яка генетично присутня в методі скульптора. По такому широкому фронті ідей і прецезійної роботи в різних скульптурних матеріалах митець проектує наступну вісь своїх фахових зусиль, зберігаючи свою емоційну та духовно-моральну ідентичність навіть у стані поривів до нових формальних якостей образотворчого мистецтва».
